Аналіз комунікаційних процесів в дистанційній освіті
«Класичний» набір комунікаційного процесу:
- об'єкти та суб'єкти комунікацій,
- будова комунікацій,
- засоби творення інформаційних комунікацій,
- засоби контролю процесу комунікацій.
Функції інформаційної комунікації:
Регулювальна функція;
Інформативна функція;
Соціально-культурна функція.
Види комунікації:
масова,
групова,
автономна,
міжкультурної комунікації:
в освіті
в науці
в техніці
в спорті
в художній літературі,
в аудіовізуальних ЗМК,
Властивості інформації в комунікаціях:
Основні властивості:
Контактність;
Насиченість;
Достовірність;
Актуальність.
Другорядні властивості інформації:
Орієнтованість;
Ефективність;
Заангажованість;
Секретність.
Матрична характеристика складників
комунікативного процесу в дистанційній освіті:
наявність доступних джерел інформації,
наявність доступних джерел для реципієнта,
доступність до створення повідомлення і. т. д.,
рольові вияви-маски комунікаторів:
аніматори,
автори,
принципали,
контактери,
символізатори тощо;
комунікативні канали:
вокальний,
візуальний,
тактильний,
нюховий,
смаковий,
стратегії подання інформації;
технології створення повідомлень.
Загальні моделі комунікації як трансмісії:
модель всесильної пропаганди (С. Чакотіна),
модель контактування (Р. Якобсона),
модель трансмісії сигналу (К. Шеннона та У. Вівера) тощо;
згодом – експресивні (ритуальні) моделі
(акцентуються погляди Джеймса Карея),
моделі розголосу (у яких комунікація постає як демонстрація і привернення уваги)
моделі рецепції (кодування й декодування висловлювань) в інтерпретаціях Ю. Лотмана, Дж. Гербнера, Т. Гобана-Класа.
1)модель трансмісії - породжена найдавнішими інституціональними контекстами – владою, школою, церквою – і відповідала справі ЗМК, які мали за мету пропагувати, давати інструкції чи просто передавати інформацію;
2)модель ритуалу чи експресії найкраще відповідає ситуаціям, пов’язаним із розвагами та урочистими подіями;
3)модель розголосу звертає увагу на повідомлення, завданням яких є заволодіння аудиторією для престижу чи прибутку;
4) модель рецепції – що означає, будь-яка сильна влада засобів є вдаваною, бо зрештою все залежить від аудиторії/тих, хто сприймає інформацію. Модель рецепції дає уявлення про
фазовий комунікаційний процес, який складається з кодування та декодування творів/дискурсів/текстів.
Отже, коли розширити розуміння масовості, то масові спільноти можуть бути, окрім інстинктивних, ще й розумовими, сенсорними чи інтуїтивними. Якщо ж психологічні типи спроектувати на комунікативні моделі, то виходить, що:
· модель розголосу комфортна емоційному типові (для реалізації первісних інстинктів),
· модель ритуалу – інтуїтивному (акцент – на духовне спілкування й віру),
· модель трансмісії – це царина сенсорики (у сенсі тактильності сигналів),
· модель рецепції – це домінанта розумового психологічного типу.
Моделювання комунікації:
За допомогою даного структурування можна запропонувати використання моделі:
по-перше, орієнтуючись на аудиторію, приміром, театральну, радійну, літературну, мистецьку,
по друге, – на поширення власне інформації в контексті різних дискурсів.
Тоді, творячи шоу, ми будемо використовувати модель розголосу, пишучи психологічний роман –
застосуємо рецептивну модель, для реклами використаємо – трансмісійну.
Можна навіть прокласифікувати масовокомунікаційні дискурси відповідно до чотирьох моделей, як наслідок:
1) скульптура, архітектура, декоративно-прикладне мистецтво, танець – виявиться цариною сенсорності/трансмісійного моделювання;
2)шоу, телебачення, спорт, плакати, бульварні ЗМІ – сферою емоційності/моделі привернення уваги;
3) жива комунікація, преса, священні книги – привілегією інтуїції/моделі ритуалу;
4)наукова та ускладнена художня література, документалістика й кіно потраплять в сферу інтелектуалізму/рецептивного моделювання комунікації.
Джерело: «Чотири теорії преси» Ф. Сіберта, Т. Петерсона, У. Шрамма.
Методи комунікативного аналізу
семіотичний,
контент,
структурний,
мотиваційний,
герменевтичний
та ін. аналізи.
Мотиваційний аналіз комунікацій в дистанційній освіті
Ще один підхід до масової комунікації в освіті пропонує мотиваційний аналіз. Цей аналіз дозволяє розглянути комунікацію з точки зору реальних бажань і стимулів розвитку та зміни установок на попит, на досвід, на знання людини. Вихідні тези цього аналізу: встановити, що реципієнти думають насправді (тобто – з’ясувати їх реальні мотиви) та, маючи ці знання, керувати людьми (які ні про що не здогадуються). Написання мотиваційного листа або мотиваційного есе(резюме) учасниками дистанційного освітнього процесу – спосіб отримання інформації для подальшого мотиваційного аналізу та моделюванню комінікації.
Як доводять дослідження, люди зрідка повідомляють про себе правду. Найчастіше реальної правди про себе вони, на жаль, і не знають. Живучи в пластикових будівлях, кажуть, що люблять старовину, користуючись послугами ресторанів швидкої їжі, стверджують, що надають перевагу «здоровому харчуванню». Реципієнти, як правило, засвідчують те, що від них очікують, аби сподобатись і констатувати свою солідарність з усіма та стереотипну правильність.
Завдання мотиваційного аналізу – врахувати це і за допомогою різних «хитрих» підходів таки «вивести» всі мотиви «на чисту воду». Найзадіяніший «детектор правди» – демонстрація зображень/фотографій, які тасують та розкладають перед реципієнтами з проханням вибрати тих або те, хто/що їм найбільше подобається. Серед незнайомців можуть бути убивці, генії, пересічні громадяни тощо, а серед речей – стильні і такі, що засвідчують елементарну відсутність естетичного смаку. Оскільки піддослідні не знають нічого про людей і речі, то обирають те, що їм справді імпонує. Подібне дослідження можна здійснити й за допомогою тестування. Варто лишень правильно сформулювати питання й повторити їх кілька разів у різних інтерпретаціях. Найпопулярнішим методом мотиваційного аналізу є, звісно, в царині реклами. Медіа-експерти стверджують, що так реклама «знаходить» свого споживача. Однак, на наш погляд, цей метод двосічний: відштовхуючись від споживаної реклами, можна «поставити діагноз» аудиторії.
Герменевтичний аналіз комунікацій та контенту дистанційної освіти
Найвичерпнішим у медіа-сфері вважають герменевтичний аналіз текстів, контекстів, освітніх платформ. Герменевтика, як нам відомо, – це тлумачення/інтерпретація тестів/творів/дискурсів, у найдавніші часи – релігійних, тепер – будь-яких. На відміну від семіотичного, контент- та мотиваційного, котрі, як правило, досліджують лише один аспект предмета, герменевтичний метод передбачає комплексний розгляд, з урахуванням усіх параметрів, як-от:
- форма власності,
- зв’язок з реальністю та культурною традицією,
- проникнення в логіку викладу (з урахуванням мови),
- наявність цензурування тематичних діапазонів,
- налаштування знань під цільову аудиторію,
- інтерактивна співучасть у процесі отримання досвіду, тощо.
Цей метод дозволяє не лише аналізувати засоби дистанційної освіти(ЗДО), а й визначати їх рейтинг з-поміж інших освітніх мас-медіа, котрі якось вписуються у спільну з ними парадигму (приміром, за регіональним, спеціалізаційним, споживацьким та ін. критеріями).
В основі методу – ретельно опрацьований європейськими вченими алгоритм, кожна ланка
якого – новий погляд на аналізований засіб комунікації. Аналіз відбувається у такій послідовності постановки питань:
1. Хто передає інформацію?
а) хто власник?
б) хто фінансує?
в) чиї інтереси відстоює ЗДО?
г) якою є ідеологія держави – тло функціонування мас-медіа?
д) чия реклама присутня в ЗДО?
е) з чим конкурує аналізований
ЗМК? є) чи не порушує цей засіб комунікації чинного законодавства?
2. Якого типу текст та контекст навчального досвіду, що передається?
а) вербальний/невербальний, візуальний, аудіальний, аудіовізуальний?
б) чи є цей ЗМК методично збалансованим?
в) чи присутні контексти, претексти, підтексти тощо.
3. Як створено навчальний контент (за допомогою яких технологій)?
а) задіяні олівець, комп’ютер, камера і т. ін.?
б) дорога чи дешева технологія?
4. Яким є ЗМК з точки зору методів, засобів та мови навчання?
а) чи досконале та відповідає формату вербальне оформлення (у плані використання літературної мови, сленгу, нецензурних слів, піктограм, приміром, – смаглів тощо)?
б) наскільки вдалим є образотворчий аспект: кольори, ракурси, плани, контури?
5. Як текст представляє свою тематику?
Тут мається на увазі стиль-формат подачі:
філософський,
пропагандистський,
просвітянський,
розважальний,
науковий, тощо
6. Чи відповідає текст своїй аудиторії за віковим, освітнім, національним, сексуально орієнтаційним, релігійним та іншими параметрами?
Якщо ми обираємо, приміром, 120-бальну систему, то на кожну рубрику випадає 20 балів. Згодом бали додають й визначають рейтинг, до якого може увійти величезна кількість ЗДО.
Метод є доволі точним і дає адекватну картину досліджуваних явищ.
Перелік методів можна продовжувати до нескінченності. Однак, якщо потрібно якось обмежити «експоненту, тобто число е», то можна це зробити, приміром, за окремими дискурсами (що найчастіше й робиться). А ще краще – за тими, хто сприймає/аналізує (за вже відомими нам психотипами). У такому випадку
- експресивні маси та особистості оберуть для аналізу, із зрозумілих причин, методи на кшталт автобіографічного та сюжетного;
- інтуїти – семіотичний, міфологічний, етичний;
- сенсорики – ідеологічний, мотиваційний, стереотипний,
- раціонали – герменевтичний, структурний тощо.
Інформацію про всі не проаналізовані нами методи можна відшукати в різних джерелах, приміром, на сайтах Асоціації медіа-педагогіки Росії:
Комунікаційні технології –
процеси «виготовлення» дискурсів і текстів
перформанс (як технологічний процес лудологічно-
ритуальної природи, комунікативну стратегію та інтеркурс, що буквально «поглинає» всі наявні дискурси і тексти, акцентуючи їх майданно-ігрові аспекти,
психотерапія – комунікативна стратегія «виробництва» успіху, майстерності й задоволення
.
Універсальна схема аналізу дискурсів:
а) за якою моделлю вибудовується дискурс;
б) які технології використані;
в) які комунікативні канали домінують;
г) яку маску «одягає» комунікатор(аватар);
ґ) чи спрацьовує механізм довіри на рівні подання та сприймання інформації;
д) за допомогою яких знакових систем створено дискурс;
е) який метод буде найпродуктивнішим для його аналізу;
є) чи передбачає дискурс явища посткомунікації;
ж) які інтеркурсивні явища в ньому присутні;
з) як виглядає дискурс на фоні всіх інших (його специфічні особливості);
и) графічне зображення комунікативного ланцюга.
Взірці функціональних комунікативних дискурсів, які розглядаються за галузево-хронологічним критерієм:
ритуальний,
театральний,
мистецькі (архітектура, скульптура, малярство, декоративно-ужиткове мистецтво, музика, танець тощо),
газетний,
літературні (високої та низької літератур) дискурси,
дискурс електронних ЗМІ.
Окремо акцентуємо інтеркурси (дискурси, що стали комунікативною технологією виробництва всіх інших дискурсів і
текстів).
Аналіз витоково – ритуального дискурсу.
Ритуал постає тут як сукупність обрядів, що з найдавніших часів і донині супроводжують віртуальні й реальні церемонії та дійства, і модель для творення інших дискурсів.
Ритуальний підхід до комунікації включає підтемні аспекти:
«Техногенна культура і міф»,
««Ритуальна» синкретика мас-медіа»,
««Вертепний» принцип структурування інформаційного простору»,
«Ритуальні (сміхові, травестійні, еротичні, музичні, комунікативні, про світ моди, спортивні, інтелектуальні, реальні тощо) проекти в просторі електронних ЗМІ»,
«Модифікація українських традиційних дійств у шоу», «Ритуальна семіотика масової комунікації».
